Маючи час і натхнення,
Сповідаюсь Богові
З власної хвороби.
Запалю залізну файку
Гербатою,
Дивлячись, як ся прокидає
Перший промінь ранку.
Пів на п’яту. Додам до гербати м’яту:
То Богу кадило.
Дев’ять тому
Стояв зранку на твоєму ґанку.
Вважаючи, що
Ніщо не існуватиме
Крім цього «сьогодні»,
Й не матиме ваги.
Адже я тут, сам, читав був
Коцюбинського,
Додав до м’яти троянди.
Та зі хмар власної голови
Чую:«Одужав».